Сторінки безсмертя

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Через фінансові труднощі 2014 року Петро Олександрович поїхав на роботу за кордон. Повернувшись додому, 2015 року добровольцем пішов захищати Україну та брав участь у проведенні антитерористичної операції. 11 серпня 2018 року підписав контракт і служив у військовій частині А1556 радіотелефоністом.

Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України захисників із Маріуполя дислокували поблизу Києва на підкріплення. Біля Василькова точилися запеклі бої. І бійці Закарпатської гірсько-штурмової бригади, де й був Петро, проявили там неймовірний героїзм. Загинув 27 лютого 2022 року. Похований у селі Федорівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2016 року повернувся в рідне село і працював у дорожній службі. У 57 років Леонід знову підписав військовий контракт . Служив на Сході. Захищав українські кордони до 27 грудня 2021 року. Загинув 06 березні 2022 року в м. Орехові Запорізької області. Похований у селі Федорівці.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Юрій був старшим сержантом, учасником АТО. Працював інструктором для військових. Був відважним воїном, про що свідчать нагороди від Збройних сил України.

Загинув воїн 21 березня 2022 року. Похований герой у Виткові 22 березня 2022 року.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2014 року Андрія мобілізували. У складі однієї із десантно-штурмових бригад понад рік захищав цілісність України на Сході.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, 12 березня пішов захищати цілісність держави. Воював на східних кордонах у складі 115 окремої механізованої бригади у розвідувальній роті. Загинув 23 квітня 2022 року в місті Лисичанськ Луганської області. Похований у селі Чудниці.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Протягом трьох років навчався в Острозькому державно-технічному навчальному закладі «Острозьке вище професійне училище», де здобув професію кухаря-кондитера. Закінчив навчання 27 червня 2019 року.

Відтак 3 місяці працював за фахом в одному із закладів міста Рівного.

Восени 2019 року був призваний до лав Збройних Сил України. Цього ж року підписав контракт на три роки служби. Був сапером військової частини м. Яворів Львівської області.

З весни 2020 року перебував у зоні ООС на сході України.

З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України служив у 24-й окремій механізованій бригаді ім. короля Данила на посаді бійця-сапера.

5 травня 2022 року загинув під час масового артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Золоте Луганської області. Похований у с. Франівка (урочище «Рогово») .

Указом Президента України №460/2022 Євген Карпець нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

27 лютого 2022 року добровільно пішов до військкомату та підписав контракт на військову службу. Служив у складі 94 бригади, був гранатометником. Помер під час служби 07.05.2022 в смт Ірдинь Черкаської області. Похований в селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр вирішив, що піде захищати свою країну навіть попри те, що був комісований за станом здоров’я.

27 лютого записався добровольцем до лав ЗСУ. Прийнявши військову присягу, проходив навчання на полігоні, записався в піхотинці. Його відібрали до 57 ОМПБр імені Костя Гордієнка, розподіливши у 42 батальйон бойовим медиком 1 механізованого взводу 2 механізованої роти, з позивним «Охотник». Оборону тримали на Луганському напрямку.

7 травня 2022 року він востаннє вийшов на зв’язок.

Загинув 11 травня 2022 року.

Рішенням сесії Гощанської селищної ради Рівненської області №1729 від 30 вересня 2022 року вулицю у селищі Гощі, на якій народився і виріс Олександр Ільченко, перейменовано на його честь.

Указом Президента України №806/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 28 листопада 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Ільченка Олександра Васильовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований у Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

1985 року був призваний на строкову службу. Служив у Калінограді, був матросом І класу, демобілізувався у званні старшого сержанта.

Працював у будівельній бригаді колгоспу ім. Мічуріна, згодом із занепадом фінансово-економічного розвитку сільського господарства - різноробочим на підприємствах.

6 березня 2022 року Сергій Степанюк був мобілізований до лав ЗСУ. Тиждень проходив навчання на Тучинському полігоні, потім в Умані, а згодом відправився в Новоукраїнку в складі 68 єгерської бригади.

Загинув під час мінометного обстрілу 13 травня 2022 року виконуючи бойове завдання поблизу села Новомайорське Донецької області. Похований в селі Синів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2018 року Романа призвали на строкову військову службу до лав ЗСУ. Служив він у Києві, мріяв уступити у навчальний центр Національної гвардії України м. Золочів. Прослуживши два місяці, хлопець здобув перемоги в різних конкурсах, був чи не першим у навчанні, відповідальним та наполегливим. Його перевели у Золочів для продовження строкової військової служби. У цьому навчальному центрі молодий солдат підписав контракт. 24 лютого 2021 року Роман одружився. Родина мешкала в селі Морозівка, що на Житомирщині. Коли почалася війна, уже 25 лютого старший сержант Роман Бур’ян пішов служити до військової частини 3035 НГУ.

Загинув 26 травня 2022 року під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в селі Синецький Сєвєродонецького району Луганської області. Похований у селі Виткові.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2014го закінчив Дроздівську середню школу. Продовжив навчання в Тучинській середній школі, яку закінчив 2016 року. Проживав у селі Горбів.

На військову службу Володимира призвали 27 квітня 2022 року. Служив у 24 окремій механізованій бригаді 46 батальйоні 3 роті 2 взводу.

Загинув 23 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі селища Ниркове Луганської області. Не похований. Визнаний судом 28 грудня 2023 року загиблим.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Коли почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії і не служив.

Спочатку потрапив у Млинів, згодом – у Черкаську область.

Після прощання в Рівному, поховали його, як і просив, у Синьові, поряд із рідними.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

24 лютого 2022 року пішов до військкомату добровольцем і попросився на передову.

Загинув Володимир 17 червня 2022 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Долина Донецької області. Похований в селі Дроздів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На захисті суверенітету та цілісності України хлопець був з 2016 року. Через свій юний вік і бажання навчатися військовій справі отримав позивний «Студент». Проходив службу у 14 механізованій бригаді імені Романа Великого на посаді водія-механіка БМП. Мав звання старший солдат. Був командиром екіпажу. Неодноразово за службу отримував відзнаки та нагороди. Після закінчення чергового контракту 2021 року Павло поїхав на роботу в Польщу. Але вже через пів року повернувся в Україну. За тиждень до початку війни хлопець знову повернувся до своїх побратимів у військову частину.

З перших днів повномасштабного вторгнення був старшим розвідником розвідувальної роти на посаді снайпера. Саме бійці 14 бригади проявили неймовірний героїзм під час запеклих боїв поблизу населеного пункту Макарів, що на Київщині. Далі Павло брав участь у боях поблизу Чорнобаївки, на Донеччині та Харківщині.

23 червня 2022 року отримав тяжкі поранення під час ракетного обстрілу міста Бахмут Донецької області. Помер у госпіталі 5 липня. Похований у Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2016 пішов на контрактну службу до лав ЗСУ.

Після закінчення контракту 2019 року працював у місті Рівному в ТзОВ «Компанія управління будівництвом «Моноліт»». 27 квітня 2022 року Олександр був мобілізований до лав ЗСУ. 7 липня цього ж року старший солдат Олександр Гергелюк загинув внаслідок артилерійського та танкового обстрілів противником позицій спостережних постів та ротного опорного пункту під час виконання бойового завдання поблизу села Івано-Дар’ївка, що на Донеччині. 14 липня 2022-го похований в селі Тучин. Йому було лише 24 роки...

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

1993–1995 рр. – строкова служба в Збройних силах України, м. Десна Чернігівської області.

17.19.2001 р. до 15.09.2004 р. працював у ВАТ «Гощанський завод продтоварів».

З 15.03.2006 р. до 21.03.2008 р. працював у ДСП «ОВАС-АГРО» на посаді охоронця.

Їздив на заробітки в Київ, Москву, Закарпаття, Польщу.

З 8.03.2015 р. до 18.04.2016 р. – учасник бойових дій у Луганській області. Мав позивний «Хрестик».

Першого ж дня війни добровільно вступив до лав територіальної оборони, їздив на чергування, відтак - у м. Володимир-Волинський, а згодом – у «гарячі» точки Донецької області: Бахмут.

Старший солдат Віктор Снаговський загинув 5 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання біля м. Соледар Донецької області. Похований у селищі Гоща.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У мирному житті Сергія особливе місце посідав футбол. Він був гравцем місцевих футбольних команд, завжди брав участь у змаганнях і турнірах районного та обласного рівнів. Полюбляв відпочивати із сім'єю на природі, збирати гриби, рибалити, а влітку - бувати на морі. У перші дні війни добровільно пішов до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щоб стати на захист України. 21 березня 2022 року був призваний на військову службу. У званні молодшого сержанта був командиром відділення 2 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону в/ч А4350.

Під час першого бойового завдання Сергій під інтенсивними мінометними обстрілами допомагав виносити поранених побратимів і доставляв їх на позиції. Під час другого бойового виїзду Сергій був на передовій лінії і тримав оборону на стратегічно важливій ділянці.

Загинув 11 серпня 2022 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Білогірка Херсонської області в результаті прямого влучання ворожого артилерійського снаряду в окоп. Похований в селищі Гоща.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

1995 року був призваний на строкову військову службу. Повернувшись додому, працював водієм у місцевому колгоспі.

Військовослужбовець добровольцем відстоював рідну землю на фронті ще з 2015 року. 2016 року Андрій підписав контракт, який постійно продовжував.

У липні 2019-го Андрій пішов на військову службу за контрактом у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади – Закарпатський легіон. З 24 лютого 2022 року перебував в зоні активних воєнних дій росії проти України. Помер 13 серпня у віці 45 років. Похований в селі Терентіїв.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З 2008 року і до дня мобілізації працював у ТОВ «СГП ім. Воловикова» на різних посадах: був і економістом, і завідувачем ремонтної майстерні, і заступником начальника служби механізації.

Після одруження 29 січня 2017 року переїхав жити в село Чудницю.

Коли почалася повномасштабна війна, Богдан із перших днів був у місцевій самообороні, ходив щоночі на чергування. 21 березня 2022 року його викликали у військкомат. Додому повернувся лише по речі. І вже того ж дня поїхав у Одесу. Там у академії сухопутних військ проходив курси підвищення кваліфікації офіцерів. З Одеси його направили інструктором у Житомирський навчальний центр. Але випустив там лише дві групи. Уже в травні Богдан був зарахований до особового складу військової частини А0224 м. Миколаєва, де став командиром аеромобільного взводу мінометників, заслужив звання капітана. У липні його 79 бригада десантно-штурмових військ Збройних сил України поїхала на Схід. Спочатку обороняли Слов’янськ, потім - Миколаївку. Згодом їх перевезли у Мар’їнку Донецької області. Загинув під час бою 27 серпня. Похований у селі Горбакові.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З 1998 року був на строковій службі у місті Львові у військах національної гвардії. Повернувся додому зі званням старший сержант. Згодом довгих вісім років працював у Португалії.

Після одруження в 2019 року переїхав разом із сім’єю до села Симонів. З 2021 року працював варювальникому ТОВ «СГП ім. Воловікова» з.

15 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, а в червні у складі 68-ї єгерської бригади ім. О. Довбуша (3 батальйон протитанковий взвод) поїхав на Схід.

Андрій Семенюк Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богоявленка Донецької області 7 вересня у віці 41 рік. Похований у селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після одруження в 1993 році разом із сім’єю переїхав у Гощу.

2015 року був мобілізований, брав участь у проведенні АТО. 2017-го, повернувшись додому, знову підписав контракт на проходження військової служби. Побратими дали йому позивний «Лапка», бо якось чоловік урятував цуценя, в якого була зламана лапа.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, уже 25 лютого 2022 року чоловіка мобілізували знову. Старший сержант поповнив лави 24 окремої механізованої бригади ім. короля Данила.

Загинув під час бою 20 вересня 2022 року в селі Білогірка Херсонської області. Похований у Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Іван в перші дні війни був призваний на військову службу під час мобілізації, щоб захищати Україну. Щирий та відкритий, відповідальний та патріотичний він не міг бути в тилу, коли на фронті гинуть побратими.

Сержант, старший механік-водій парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону Іван, загинув під час бойових дій поблизу населеного пункту Коровій Яр Донецької області. Свій останній бій захисник України прийняв 22 вересня.

Ворог прицільно вів вогонь з танка по машині, в якій перебував Іван. Від отриманих ран його серце зупинилось. Похований в селі Антопіль.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Через свою непосидючість та швидкість ухвалення рішень отримав позивний "Шустрий". Проходив службу у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді командира артилерійського взводу - старшого офіцера на батареї. Мав звання старший лейтенант. Вміло керував взводом, незважаючи на всі труднощі: погодні умови, артилерійські та ракетні обстріли. Неодноразово отримував відзнаки та нагороди, одна з яких - Орден Богдана Хмельницького ІІІ ст.

Загинув 13 жовтня 2022 року в с. Оскіл Ізюмського району Харківської області. Похований у селищі Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Навчався Олег у Дроздівській ЗОШ І-ІІ ст. Після її закінчення навчання продовжувати не став, а одразу влаштувався на роботу на будівництво.

Строкову військову службу не проходив. 16 березня 2022 року був мобілізований і поповнив ряди 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Боронив цілісність України на Донецькому напрямку.

14 жовтня 2022-го Олег Овсійчук загинув у районі села Єгорівка Волноваського району. Похований у селі Горбові.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Відслуживши строкову військову службу, Володимир підписав контракт і залишився на службі в армії. Життя ніби й почало налагоджуватися, з’явилися плани і можливості. Та в країну прийшла біда – війна. Брав участь в обороні Бахмута.

Загинув 20-річний воїн за трагічних обставин 19 жовтня 2022 року. Похований в селі Липки.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У липні 2022 року Вадима призвали на військову службу. Спочатку перебував у Житомирі, а звідти вирушив на навчання до Англії. Після повернення 24 серпня 2022 року, був зарахований до особового складу військової частини А1126, розташованої в смт Гвардійське.

Був старшим стрільцем 9 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону.

Загинув поблизу населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області 25 жовтня. Похований у Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Мобілізований 12 жовтня 2022 року. Сержант Марчук поповнив лави 110-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Загинув 30 жовтня 2022 року в м. Авдіївка Донецької області. Під час танкового прориву українські воїни не змогли втримати оборони. Микола Марчук отримав поранення, несумісні з життям. Похований у селі Горбів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після закінчення школи півтора роки проходив строкову військову службу в ЗСУ.

Коли розпочалася війна, Тарас був призваний до лав ЗСУ. Служив у 53 ОМБ-0536.

Загинув 2 листопада під час артилерійського обстрілу поблизу міста Бахмут Донецької області у віці 25 років. Похований у с. Мощони.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

22 серпня 2022 року Павло був призваний на військову службу під час мобілізації. Був солдатом-кулеметником.

Загинув виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Павлівка Донецької області 12 листопада внаслідок мінно-вибухової травми. Похований у селі Красносілля.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Наприкінці червня 2022 року Олександра призвали на військову службу за контрактом. Пройшов навчання на військовій базі в Англії. Служив на посаді старшого навідника взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Разом із побратимами давав гідну відсіч російському агресору на Луганщині.

Загинув Олександр Полюхович 2 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області. Похований у селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

1976 року Сергій пішов у перший клас. 1984 року закінчив Великорадогощанську восьмирічну школу й пішов навчатися в Грищівське профтехучилище №38. 1987 року. Закінчивши навчання, здобув професію слюсаря з контрольно–вимірювальних приладів.

1987 - 1989 роки - строкова служба в місті Євпаторія.

З 2016 року Сергій Вікторович працював робітником з обслуговування в Майківському НВК. Згодом звільнився за станом здоров’я.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік не зміг спокійно сидіти вдома, завжди повторював: «Там мої сини і зять, я не можу залишатися осторонь». Незважаючи на численні прохання дружини, Сергій взяв до рук зброю та пішов боронити Україну.

Воював у складі 14–ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Загинув 14 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Лиман Перший Харківської області. Похований у селі Майкові.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Юрій служив у Збройних силах України, мав звання молодшого сержанта. Після демобілізації повернувся додому й працював трактористом.

З 11 червня 2015 року по 18 липня 2016 року брав участь в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Після служби навчався та здобув професію слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік уже 24 лютого 2022-го був призваний на службу у Рівненську військову частину 442.

Передчасно пішов із життя. Причина смерті - обширний інфаркт.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Закінчивши школу, здобув омріяну професію тракториста в Корецькому СПТУ-24. Досягнувши повноліття, Іван пішов на строкову службу). Згодом повернувся до рідного села і працював у місцевому колгоспі «Червоний партизан», а відтак - різноробочим у с. Любомирка.

2 березня 2022 року він добровольцем став на захист Батьківщини. Був розвідником-мінером групи спеціальної розвідки Збройних сил України у складі підрозділу морської піхоти. Зранку 6 січня ще вітав друзів і знайомих із прийдешнім святом Різдва, а вже ввечері всю Річицю облетіла страшна звістка: не стало нашого Ваника (так називали його в селі). Герой загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кузьмине Сєверодонецького району. Похований на кладовищі в Річиці.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після служби в армії працював трактористом у Симонівському колгоспі, мешкав у селі Франівка.

З першого дня війни Євген був добровольцем. Ходив у військкомат доти, поки його не взяли у тероборону. Кілька місяців охороняв «Рівнеазот», а наприкінці вересня 2022 року потрапив на Луганщину.

Стрілець 1 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) стрілецького батальйону (3 КЕОП та ОГП), сержант Михалочко Євген Петрович 8 січня 2023 року потрапив під приціл снайпера поблизу населеного пункту Кузьмине Луганської області й отримав кульове поранення, несумісне з життям. Похований у Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Навчався у Воскодавській ЗОШ І-ІІІ ст., відтак у Соснівському професійному ліцеї, де освоїв професію будівельника. Тривалий час працював на приватному підприємстві з виготовлення пам’ятників. В армії не служив.

10 серпня 2022 року Петро як справжній патріот своєї країни пішов добровольцем охороняти державні кордони від ворога. Загинув у м. Соледарі Донецької області 9 січня 2023 року у віці 28 років. Похований у селі Воскодави.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після повномасштабного вторгнення росії на українські землі Андрій 25 лютого 2022 року добровільно пішов до Гощанського військового комісаріату та працював в роті охорони. З квітня місяця поточного року був переведений у військовий комісаріат Володимира-Волинського в 14 окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. У вересні 2022 року був відправлений на бойові завдання в Куп’янський район Харківської області.

Загинув 8 лютого в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту Незалежності України в районі населеного пункту Гряниківка Харківської області. Похований у селі Горбаків. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

30 жовтня 2022 року був призваний на службу. Поповнив ряди в/ч А 2900 у м. Житомир. Після проходження навчання 26 листопада потрапив у в/ч А 0224 м. Миколаєва і разом із побратимами поїхав у Донецьку область захищати територіальну цілісність країни на Мар’їнському напрямку. Служив у 79 ДШБ . Був навідником кулемета 3 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону.

З 11 лютого 2023 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій у н.п Новомихайлівка Донецької області.. 15 лютого 2023 тіло хлопця опізнали рідні у морзі м. Дніпра. З’ясувалося, що він загинув 6 лютого 2023 року внаслідок вибухових травм. Похований в селі Синів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

13 вересня 2022 року Олександра Зарічнюка призвали на військову службу. Воював у складі 79-ї десантно-штурмової бригади, був стрільцем 3 десантно-штурмового батальйону.

Загинув 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області. Похований у селі Пашуки.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Відслужив строкову військову службу. Після повернення додому працював на будівництві. Згодом одружився й 2018 року в молодого подружжя народився син Костянтин. Мешкала сім’я у селі Полівці.

Володимир був хорошим сім’янином, зразковим батьком, любим сином та онуком.

Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно пішов захищати свою Батьківщину. Спочатку був зарахований до місцевої роти охорони, згодом – у 95 ОДШБ ЗСУ. Загинув військовий 15 березня 2023 року поблизу села Іванівське Донецької області. Похований у селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2015 року Микола Касьянович переїхав на постійне місце проживання в село Жаврів Гощанського району. Працював у ТОВ «Акріс-Агро».

26 лютого 2022 року Микола Музичук був призваний до лав ЗСУ. У січні 2023 року - зарахований до списків особового складу частини А 1008.

Головний сержант Микола Касьянович Музичук 1969 р.н. загинув у віці 54 роки в районі села Гряниківка Харківської області. Похований в селі Зоря.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Довгий час був депутатом Криничківської сільської ради, завжди допомагав односельчанам, друзям. Був веселим, із чудовим почуттям гумору, понад усе любив Україну та вірив у її незалежне майбутнє.

З початку повномасштабного вторгнення пішов до військкомату, щоб стати на захист України. Загинув сержант 19 березня 2023 року під час виконання бойового завдання за призначенням неподалік с. Атинське Сумської області. Похований в с. Тучині 26 березня 2023 року.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Усе життя Віталій Вікторович важко працював. Був різноробочим, працював будівельником у Рівному. Проживав у селі Франівка.

2014 року підписав контракт на проходження військової служби. Перебував у зоні проведення АТО на Донеччині, Луганщині.

9 березня 2022 року поповнив ряди ЗСУ. Служив у званні сержанта.

Помер під час виконання службових обов’язків у населеному пункті Миролюбівка, що на Донеччині 28 березня 2023 року у віці 47 років. Похований в селі Франівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Працював в Гощанському управлінні з експлуатації газового господарства ПАТ «Рівнегаз», на підприємстві «Гощанські ковбаси».

9 серпня 2022 року був призваний на військову службу третім відділом Рівненського РТЦК СП. Наприкінці березня 2023 року потрапив на Донеччину.

Старший солдат Андрій Сондак загинув 7 квітня під час обстрілу з протитанкового керованого реактивного снаряду (ПТУРса) поблизу села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 33 роки. До свого 34-річчя він не дожив усього два місяці. Похований в селі Франівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Водночас ще з дитинства Іван мріяв бути військовим. Тож після проходження строкової служби у вересні 2018 року хлопець продовжив військову службу за контрактом у складі 201-ї окремої роти радіоелектронної боротьби.

Молодший сержант Іван Марчук загинув 17 квітня 2023 року під час виконання службових обовязків. Похований у селі Дроздів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2018-го Сергій Микитович з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в смт Гоща. Працював в ТОВ "Фірма Опорядрембуд".

26 грудня 2022 року добровольцем пішов боронити рідну землю. Після відповідного навчання на полігоні, чоловік потрапив на Донеччину. Служив у 46-му окремому стрілецькому батальйоні. Мав позивний «Батюшка».

Загинув 18 квітня під час ведення бойових дій у районі Бахмата. Тіло Захисника не знайдено.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Певний час працював на автозаправній станції WOG у селі Біла Криниця, на Гощанському заводі продтоварів.

А далі були роки підприємницької діяльності, кафе «Морячок».

2015 року сім’я Гапончуків переїхала в місто Буча, що на Київщині. На новому місці у чоловіка розкрився талант майстра-будівельника. Він робив ремонти у квартирах.

Лютий 2022-го зруйнував усі плани родини Гапончуків. Віталій не зміг відсиджуватися вдома і після нападу росії разом із швагром Олександром Мосійчуком із Синьова добровольцем пішов воювати з окупантами.

У березні 2022-го він потрапив на Яворівський полігон, де й пройшов бойове хрещення під час ракетних обстрілів.

Згодом Віталія відправили в Одесу, де він перебував по листопад 2022 року. Там пройшов навчання на сапера. Також його готували як снайпера, однак завадив поганий зір.

Упродовж цього часу Віталій неодноразово подавав рапорт на переведення безпосередньо в зону бойових дій. Зрештою командир погодив його переведення і Віталій опинився в містечку Родинське, що неподалік Авдіївки. Був водієм відділення керованого мінування інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А2802. У складі саперної групи неодноразово виїжджав у Бахмут, Мар’їнку, Тоненьке, Широкіне….

Під час чергової ротації потрапив на Дніпропетровщину, а звідти - до Вугледару. Через певний час знову повернувся в Дніпропетровську область. Разом із побратимами готувся до наступу на Запорізькому напрямку.

31 травня в населеному пункті Великомихайлівка Дніпропетровської області його життя обірвалося. Серце воїна зупинилося на 44-му році. Похований у селі Синів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Ярослав наприкінці січня 2023 року вступив до лав ЗСУ. Служив у батальйоні "Айдар".

Загинув 15 травня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району, що на Донеччині. Похований на Алеї Слави в м.Рівному.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У 2022 році, з початком повномасштабного російського вторгнення, сім’я Михайла вимушена була покинути рідний край та переїхати на Рівненщину. Згодом родина оселилася в Гощі.

Проходив військову службу в місті Умані, служив навідником танкового взводу роти вогневої підтримки.

З 12 травня 2023 року вважався зниклим безвісти. Після багатьох місяців невизначеності експертиза ДНК, на жаль, підтвердила страшну звістку про загибель Михайла Олександровича.

Загинув в Бахмутському районі донецької області у віці 32 роки. Похований в селищі Гоща.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На військову службу Віталія призвали в лютому 2023 року. Служив стрільцем-санітаром 1 механізованого батальйону.

Загинув 8 червня 2023 року на Запоріжжі. Похований 31 жовтня 2023 року в селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

29 січня 2023 року був призваний на військову службу по мобілізації. Після відповідного навчання на полігоні, чоловік потрапив на Запоріжжя.

51-річний солдат Олександр Вознюк загинув 9 червня 2023 року на Запорізькому напрямку… Лише за рік тіло Героя повертається додому…

Похований в селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З 2011 року по 2020 рік навчався в Малинівській середній школі. Після закінчення 9 класів вступив до вищого професійного училища №1 у місті Рівне.

У квітні 2023 року Олександр підписав контракт із Збройними Силами України. Він став солдатом окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Загинув виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини поблизу Авдіївки Донецької області 14 червня 2024 року внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу. Похований у рідному селі Городище.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З 2014 по 2015 роки Віктор Бондар звільняв українську землю від московитської напасті, був учасником АТО.

Маючи військовий досвід, 26 грудня 2022 року Віктор Степанович був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні. Разом із побратимами брав участь у багатьох переможних боях.

13 червня 2023 року у бою з окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області ворожа куля обірвала його життя на 47 році. Похований у селі Малятині.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

10 травня 2023 року Юрія мобілізували на військову службу. Він був гранатометником взводу морської піхоти військової частини А2613.

33-річний Юрій Самчук загинув 22 червня 2023 року поблизу Макарівки Донецької області під час штурму ворожих позицій. Унаслідок мінометного, артилерійського обстрілу він отримав поранення, несумісне з життям. Похований в селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Усе життя Богдан Васильович важко працював. Був різноробочим, працював у колгоспі с. Симонів, згодом у СПП «Спас» водієм КРАЗу. Певний час займався сільським господарством, орендував і обробляв земельні паї.

Коли ж ворог підступно серед ночі напав на нашу землю, справжній патріот свої країни Богдан Васильович добровольцем пішов боронити рідну землю. Був у розвідно-штурмовому батальйоні піхоті.

Загинув 2 липня під час евакуації поблизу села Торське Донецької області від несумісного з життям осколкового поранення голови у віці 48 років. Похований у селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

30 травня 2023 року Петро Борисович був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти.

Загинув 18 липня під час мінометного обстрілу противника поблизу села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 47 років. Похований у селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

9 лютого 2023 року Ігор Невірковець був призваний до лав Збройних Сил України. Служив рядовим стрільцем-помічником гранатометника.

Загинув 20 липня 2023 року під час оборонних дій проти ЗСУ в районі населеного пункту Північне Донецької області у віці 46 років. Похований в селі Вовкушів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На військову службу Віктора призвали в березні 2023 року. Він був матросом, сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу морської піхоти військово-морських сил ЗСУ.

Загинув 22 липня 2023 року під час ведення наступальних дій на території Донецької області. Похований в селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У перший рік широкомасштабної війни Володимир Озарчук перебував на Рівненщині, забезпечував воєнізовану оборону штабу, Рівненської атомки. Уже в березні 2023-го перевівся до батальйону «Свобода» бригади швидкого реагування Нацгвардії «Рубіж». Відтак потрапив у Гостомель, де пройшов додаткові військові навчання на полігоні. З травня цього року перебував у районі села Спірне Бахмутського району Донецької області.

Загинув в районі села Спірне що на Донеччині. До моменту планової ротації в Гостомель Володимир не дожив усього кілька днів. Похований в Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У січні 2023 року Володимира Бугайчука мобілізували до лав ЗСУ. Пройшовши навчання на військовому полігоні, Володимир особисто попросився на передову лінію оборони України.

Загинув Володимир Бугайчук 20 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі села Роботине Запорізької області. Похований в селі Федорівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Віктор не проходив строкової служби в армії, але без вагань став на захист Батьківщини, коли отримав повістку про мобілізацію весною 2023 року. Спершу чоловік пройшов навчання на військовому полігоні, а відтак потрапив на територію Донецької області.

Віктор Анфімов захищав Україну в складі 63 окремої механізованої бригади. Загинув під час евакуаційних заходів 9 жовтня 2023 року унаслідок несумісних з життям поранень, отриманих в результаті мінометного обстрілу позицій ЗСУ в районі села Торське Краматорського району Донецької області. Похований в селі Русивель.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Навчався у Бугринський школі, а по завершенню уступив до Соснівського професійно-технічного училища, де здобув професію столяра.

В мирному житті працював слюсарем по ремонту вантажних автомобілів в ТОВ «ЄВРОПА ТРАНС АГРО».

У серпні 2023 року Сергій став на захист України у складі навідника 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону.

8 листопада, будучи вірним військовій присязі, в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в Запорізькій області молодий, сповнений сил боєць загинув, поклавши своє життя на полі бою за рідну землю. Похований у селі Зарічне.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Усе своє життя Микола Мельничук присвятив роботі в правоохоронних органах. Пройшовши строкову службу, Микола Мельничук підписав контракт і залишися на посаді прапорщика в одній з військових частин на Львівщині. Згодом перевівся в Рівне, працював в управлінні СБУ. Мав певний досвід роботи і в сільському господарстві - працював у ТОВ «Полісся-Гарант».

Початок широкомасштабного наступу став визначальним у подальшій долі нашого земляка. Він став на захист України у складі 60-го батальйону «Поліські вовки». Певний час перебував у найгарячіших місцях ведення бойових дій на Донеччині. Згодом дорога війни привела його на кордон із сусідньою Білоруссю.

Помер 20 листопада 2023 року у Рівненській обласній клінічній лікарні внаслідок гострого інфаркту міокарда та наростаючої судинно-серцевої недостатності. Похований у селі Франівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після одруження 1991-го року молода сім’я переїхала жити в село Курозвани. Аби забезпечити родину всім необхідним певний час Петро Луцик їздив на заробітки, а останні роки був успішним приватним підприємцем, займався сільським господарством.

З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України Петро Ростиславович добровільно став на її захист. 25 березня 2022 року він поповнив ряди роти охорони третього відділу Рівненського РТЦК СП, а наприкінці травня 2022 року потрапив на Харківщину у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Загинув 23 листопада 2023 року на Харківщині у віці 53 років. Похований у селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після закінчення школи присвятив своє життя праці в колгоспі, спочатку працюючи трактористом, а згодом ставши бригадиром тракторної бригади. Певний час працював у Південному міжрайонному управлінні водного господарства.

У цивільному житті В’ячеслав був вправним мисливцем. У вільний час любив рибалити. На військову службу В’ячеслава призвали в березні 2023 року. Захищав Україну у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».

Сержант резерву запасної роти В’ячеслав Шандалюк помер 23 листопада під час проходження військової служби в Донецькій області. Похований у селі Курозани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У Рівненському технічному коледжі №11 здобув професію електрогазозварювальника. Працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури. Відслужив строкову службу, працював у КСП «Мир» у Чудниці, на будівництві в Києві.

30 січня 2015 року був мобілізований під час четвертої хвилі до сил АТО. Майже два роки захищав незалежність України у, так звані, "сірій зоні" біля с. Луганське за 7 км. від Дебальцево.

15 березня 2022 у складі 68 єгерської бригади імені Олекси Довбуша розпочав бойовий шлях на Донеччині, Луганщині у складі протитанкового взводу.

Помер від інфаркту в районі села Нижнє Солоне Харківської області 24 листопада 2023 року. Похований в селі Липки.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У липні 2022 року, з початком повномасштабного російського вторгнення, Павла мобілізували до лав Збройних сил України. Служив навідником у складі 2-го механізованого відділення 118-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 26 листопада 2023 року під час бойових дій проти російських окупантів. Довго вважався зниклим безвісти. Похований у селі Красносілля.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З перших днів повномасштабного вторгнення Миколи Петровича пішов захищати рідну землю від ворогів. Розпочав бойовий шлях у складі електрика-моториста монтажного відділення інженерного батальйону військової частини А0451. Утрати побратимів, психологічні «каруселі» безпосередньо позначилися на здоров’ї воїна. 6 грудня в смт Борівське Харківської області навіки зупинилося серце старшого сержанта Миколи. Похований селі Горбів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Певний час працював за спеціальністю на цегельному заводі, а згодом - оператором сушильних установок на агрофірмі «Інсеко». У вересні 2015-го, під час проведення АТО, Андрія мобілізували. Півтора року він боронив Батьківщину на сході України.

Змужнілий, досвідчений чоловік повернувся додому, жив звичним цивільним життям. Мав багато планів і мрій, яким, на жаль, не судилося здійснитися.

Під час повномасштабного вторгнення росії на територію Україну Андрія Цимбалюка мобілізували в червні 2022 року. У званні молодшого сержанта він був сапером однієї з ОМБ. У квітні 2023 року боєць пройшов додатковий курс базової саперної підготовки у 1-му військово інженерному полку в Польщі.

Життя солдата обірвалося в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання 30 грудня 2023 року. Йому було всього 30 років. Похований у селі Симонів.

За бойові заслуги нагороджений відзнаками Президента України «За участь в антитерористичній операції» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Сергій Ковалів був призваний на військову службу 3 березня 2022 року. Служив стрільцем-санітаром механізованого батальйону.

Загинув поблизу села Синьківка Харківської області 19 січня 2024 року у віці 47 років. Похований в Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На військову службу Юрія призвали в січні 2023 року. Він служив гранатометником у механізованому батальйоні. Життя досвідченого військового, відданого патріота обірвалося 22 січня 2024 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області, внаслідок мінометного обстрілу. Похований в селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Освіту здобував в Андрусіївській неповній середній школі, а відтак - у Тучинській школі-інтернаті. Після закінчення навчання був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Саме служба в армії відіграла важливу роль для його подальшої долі - Михайло уклав контракт на продовження військової служби.

У перший день повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави, 24 лютого 2022 року, старший солдат Король Михайло Юрійович став на захист України. Був гранатометником стрілецького батальйону.

У бою поблизу міста Залізне Донецької області Михайло отримав кульове поранення під час снайперського обстрілу противником позицій його військової частини.

Помер 24 січня 2024 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова від отриманих поранень. Похований в селі Андрусіїв.

Вічна пам’ять і слава Захиснику

Після одруження переїхав жити в місто Рівне. Згодом став майстром із ремонтних робіт.

Мобілізований у 15 березні 2022 року. Після підготовки на військовому полігоні, був зарахований до особового складу 68 окремої єгерської бригади. Загинув 24 січня 2023 року поблизу с. Павлівка Донецької області. Похований у селі Воскодави.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З початком повномасштабного російського вторгнення Микола став на захист України. Служив кулеметником у Національній гвардії України частини 3055.

Загинув 24 січня 2024 року в районі населеного пункту Авдіївка під час бойового зіткнення у віці 37 років. Похований у селі Андрусіїв.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

7 липня 2023 був мобілізований. Певний час перебував у Гощанській роті охорони.

У листопаді 2023 поповнив ряди 68 єгерської бригади, яка дислокувалася на Харківському напрямку. Перебував неподалік селища Борова. Після відповідного навчання став сапером.

Загинув 1 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на території Луганської області внаслідок мінно-вибухової травми. Похований в селі Садове.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Мобілізували Сергія Тивончука в червні 2023 року. Після навчання на Тучинському полігоні, його зачислили до складу 42-ї бойової бригади. Був у Костянтинівці, возив бійців, боєприпаси до позицій.

Загинув 14 лютого 2024 року в районі села Богданівка Бахмутського району Донецької області у результаті мінометного обстрілу противника. Похований в селі Дроздів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Навчався у Малинівській ЗОШ. На власний хліб Іван заробляв на різних роботах - працював у ковбасному цеху с.Малинівка, певний час - полірувальником-шліфувальником цеху з обробки каменю в селі Воскодави.

На військову службу Іван Марчук був призваний у липні 2023 року. Місяць проходив навчання в учбовому центрі «Десна», а відтак ще місяць - у Польщі. А далі Красногорівка Донецької області. Був навідником 2-го аеромобільного відділення 81-ї десантно-штурмової бригади, кулеметником.

Іван Марчук загинув 14 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. У вересні йому мало б виповнитися 33 роки. Похований у селі Малинівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У листопаді 2023 року був мобілізований. Захищав Україну в складі однієї з військових частин на посаді стрільця 1 кулеметного відділу.

Загинув 13 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Богданівка Бахмутського району Донецької області унаслідок комбінованого обстрілу з боку противника. Похований у селі Садове.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Загинув 28 лютого 2024 року від отриманих поранень внаслідок мінометного обстрілу військових формувань противника поблизу села Берестове Бахмутського району Донецької області. Йому було всього 42 роки. Похований в селі Симонів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Певний час Віктор працював маляром-штукатуром в Гощанській рембудділянці №9 та приватному підприємстві «РБС- комплект». Згодом - кочегаром в Гощанському будинку культури.

2015-го був мобілізований. Захищав цілісність України на Сході в складі окремого гірсько-штурмового батальйону. Разом із побратимами мав багато переможних боїв.

3 березня 2022 року Віктор Олександрович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Захищав рідну землю від російських окупантів на Донеччині, Луганщині та Херсонщині.

У грудні 2023 року Віктор прийшов у відпустку додому. До побратимів уже не повернувся. Кілька місяців він боровся з хворобою, яка, на жаль, виявилася сильнішою.

29 лютого 2024 року його серце зупинилося навіки. Похований у селищі Гоща.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після закінчення місцевої школи, 1987-го року, уступив до професійно-технічного училища № 11 у Рівному. Здобув професію наладчика автоматичних ліній і агрегатних станків 4 розряду.

Працював токарем у місцевому колгоспі, сезонним кочегаром у Майківській школі, охоронцем у ТОВ «Євроінтвестбуд, «Акріс Агро» та механіком ПАФ «Вісла».

З початком повномасштабного вторгнення росії до України Олег Коробчук записався до лав територіальної оборони. 15 липня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Був гранатометником 2 стрілецької роти однієї з військових частин ЗСУ.

Загинув16 лютого під час виконання бойового завдання в районі міста Авдіївка Донецької області від мінометно-вибухової травми. Похований у селі Майків.

За бойові заслуги нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Золотий хрест".

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Він любив і знав техніку. Певний час працював підсобним працівником в КП «Агентство розвитку Гощі». Водночас займався особистим селянським господарством - вирощував зерно для святого хліба, овочеві культури.

Проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України. З 2015 року служив у зоні проведення АТО/ООС, за що був нагороджений нагрудним знаком "Учасник АТО".

У лютому 2023 року Микола Савович вдруге пішов на захист України. Військову службу проходив у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Життя Захисника забрала страшна хвороба. Військовослужбовець помер 5 березня, будучи вдома у відпустці. Похований в селі Федорівка.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Про військову службу розповідав мало, намагався не хвилювати рідних.

“Ми з ним домовилися, що він надсилатиме смайлик чи значок, щоб ми розуміли, що з ним усе добре. Адже він був на передовій — не завжди був зв’язок, не завжди можна було говорити. Тому ми обрали саме такий спосіб,” — зазначив дядько загиблого Микола.

23 березня 30-річний солдат Андрій Любчик загинув при виконанні бойового завдання на Луганському напрямку. Похований на алеї героїв в селі Тинне.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З 2011 по 2012 працював машиністом насосних установок на ТОВ «АГРО ХХІ».З 2013 по 2015 рік - водієм у Гощанському ВУЖКГ. Саме під час роботи у ВУЖКГ познайомився з майбутньою дружиною Тетяною, яка працювала паспортисткою. Одружилися 2015 року. Після одруження молода пара переїхала жити в Мнишин, звідки Тетяна родом.

З 2016 року - працював робітником із комплексного обслуговування й ремонту будинків КНП «Гощанський ЦПМСД».

Мобілізований 7 листопада 2023 року. В армії не служив, тому після мобілізації пройшов 5 тижнів навчання на одному з військових полігонів. Після цього потрапив в село Чистоводівка, що на Харківщині, а відтак - у село Шийківка, де перебував близько місяця до виходу на бойові позиції.

За тиждень до загибелі бригаду, в якій служив солдат Віталій Демчук, перевели на Донецький напрямок.

Загинув на другий день після виходу на бойові позиції, 31 березня 2024 року. Похований у селі Мнишин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Із 2005 року працював у ТОВ «СГП ім. Воловікова».

У січні 2024 року мобілізований до лав Збройних Силах України. Був навідником першого мінометного батальйону 115-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 квітня від несумісних з життям поранень в районі села Новокалинове Покровського району Донецької області у віці 47 років. Похований в селі Воскодави.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Працював на Рівненському радіотехнічному заводі, Укртелекомі, ТзОВ "Нова справа", ППФ "Котигорошко", Рівненському насіннєвому заводі.

2015-го пішов захищати незалежність України на Сході країни. Брав участь у бойових діях на Луганщині та Донеччині, за що був нагороджений медаллю «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть» та знаком народної пошани «За поранення».

Коли 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабний наступ на Україну Юрій Романович повернувся на службу. Був водієм протитанкового взводу механізованого батальйону однієї з військових частин ЗСУ.

Загинув 30 квітня в районі села Молодова Харківської області у результаті влучання дрона-камікадзе в автомобіль КАМАЗ. Похований в Гощі.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після закінчення навчання був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Працював охоронцем у ТОВ «Дедденс Агро», на підприємстві Гощанські ковбвси.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, був призваний на військову службу по мобілізації. Був навідник-оператор механізованого батальйону. 13 травня 2024 року в населеному пункті Сокіл Донецької області отримав несумісні з життям поранення. Йому було всього 29 років. Похований в селі Бочаниця.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На військову службу був призваний 8 грудня 2022 року. Служив стрільцем-санітаром 1-го механізованого батальйону однієї з бригад ЗСУ.

Загинув у віці 44 роки 25 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Андріївка Луганської області. Похований у місті Києві.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Загинув 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Благодатне на Донеччині у віці 40 років. Похований у селі Гаразджа.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

2014-го разом із рідними виїхав з рідного міста на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства..

Роман не служив в армії, але не міг залишатися осторонь, коли на рідну землю прийшов ворог. Маючи приклад брата, який був учасником бойових дій у зоні проведення антитерористичної операції, і зараз теж бере активну участь у бойових діях, він у лютому 2023 року добровольцем долучився до лав Збройних сил України. Став морським піхотинцем.

23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку. Похований в селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області. Похований в селі Пустомити

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Відтак здобув фах адміністратора. Працював пожежним респіраторником спочатку в ТОВ "Текстиль-Рівне", а згодом - у Рівному в ТОВ «Макова Компанія».

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Похований в селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Мобілізований у серпні 2023 року до лав ЗСУ, пройшов відповідне навчання.

Загинув 28-річний солдат 6 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Луганському напрямку. Похований на кладовищі «Нове» в Рівному.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У березні 2022 року, з початком повномасштабного російського вторгнення, Анатолія Миколайовича мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником стрілецького батальйону окремої механізованої бригади.

Загинув 11 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Куп'янському районі у віці 50 років. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Похований у селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У квітні 2023 року Миколу мобілізували в лави ЗСУ. Пройшовши навчання у Франції та Великій Британії, служив інспектором прикордонної служби 3-ї категорії - помічником гранатометника.

Загинув Герой 23 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на території Харківської області у віці 54 роки. Похований у селі Дроздові.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Після здобуття середньої освіти відбув строкову військову службу. У червні 2024 року вступив у лави Державної прикордонної служби України.

Загинув інспектор-прикордонник 15 вересня під час бойових дій на Донеччині у віці 43 роки. Похований у місті Рівному.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З початком повномасштабного вторгнення рф приєднався до територіальної оборони, а через два тижні – до лав ЗСУ. Служив у 68-й Єгерській бригаді, брав участь у боях за Богоявленку (Донецька область), Борову (Харківська область), Семенівку (Донецька область). Був старшим солдатом, старшим водієм.

Нагороджений відзнаками «Хрест Воїна-Єгеря» І та ІІ ступенів.

11 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Селидовому (Донецька область) отримав поранення. Помер 18 вересня 2024 року у віці 40 років.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У листопаді 2023 року Віктора мобілізували в Збройні сили України, де він служив кулеметником.

Загинув 8 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Луганській області у віці 31 рік. Похований у селі Садове.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Учасник Операції Об’єднаних сил (ООС). 21 вересня 2020 року підписав контракт на військову службу. З перших днів повномасштабного вторгнення боронив Україну від агресора. Мав позивний «FeniX». За 4 роки служби став головним сержантом, командиром танка.

Загинув 5 листопада 2024 року. Похований в селі Романівка.

Нагороджений медаллю Учасника бойових дій, відзнакою Президента України «За оборону України», відомчою відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «За поранення», медалями «За розвиток Запорізького краю», «Незламним героям російсько-української війни», Ордер «За мужність» 3 ступеня, відзнакою командира танкового батальйону, нагрудним знаком «Срібний едельвейс».

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

На початку травня 2023 року Василя мобілізували. Служив у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, виконуючи обов'язки водія відділення інженерної техніки.

Загинув 24 листопада 2024 року під час артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку. Похований в селі Чудниця.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У вересні 2024 року Валентина Миколайовича знову призвали до війська. Служив стрільцем-санітаром у складі 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 18 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області у віці 49 років. Похований у селі Воронів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

20 липня 2024 року Іван Миколайович добровільно став на захист України. Служив старшим стрільцем-оператором першого стрілецького відділення 53-го окремого стрілецького батальйону.

Загинув 12 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання, внаслідок штурмових дій противника на Донеччині у віці 54 роки. Похований у селі Садове.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Наприкінці жовтня 2024 року Юрія Володимировича призвали до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-снайпером у складі 3-го десантно-штурмового відділення.

Загинув 3 грудня 2024 року мужньо виконуючи військовий обов’язок у Курській області у віці 45 років. Похований в селі Горбів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

З юних років Дмитро захоплювався спортом, любив техніку та автомобілі, що зумовило його вибір професії автослюсаря.

У червні 2021 року він розпочав свою військову кар’єру, проходячи строкову службу. Після її завершення, підписав контракт і продовжив службу у Збройних Силах України. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області у віці 22 роки. Похований у селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Ставши на захист Батьківщини, 20 грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив в окремій механізованій бригаді оператором відділення управління командира мінометної батареї.

Загинув 13 березня 2025 року на Донеччині внаслідок обстрілу FPV-дроном противника у віці 28 років. Похований у селі Курозвани.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У вересні 2024 року уклав контракт і став на захист Батьківщини. Служив кулеметником 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 22 березня 2025 року виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області у віці 25 років. Похований у селі Русивель.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У 2019 році пов’язав свою долю з військом. Спочатку Юрія призвали до лав Державної прикордонної служби України, а 2021 року він уклав контракт із Національною гвардією України. Служив помічником гранатометника у складі 4-го батальйону оперативного призначення.

Загинув 28 березня 2025 року у бою з ворогом під час вогневого контакту на Донеччині у віці 25 років. Похований у селі Садове.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Службу в лавах Збройних сил України розпочав улітку 2023 року, після здобуття вищої освіти. Обіймав посаду командира групи спеціального призначення 8-го окремого полку Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Загинув 24 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині у віці 23 роки. Похований у селі Тучин.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

Вищу освіту заочно здобув у Львівському національному університеті внутрішніх справ.

У серпні 2014 року добровільно став учасником Антитерористичної операції. У складі 28-ї окремої механізованої бригади захищав східні рубежі України на Донеччині. У 35-річному віці розпочав службу в Національній поліції України. 13 лютого 2023 року став до лав Національної гвардії України. Обіймав посаду командира взводу штурмової роти «Азов». У складі 5-ї Слобожанської бригади готував снайперів і супроводжував їх на позиції.

Загинув 20 червня 2025 року внаслідок бойових дій у Харківській області у віці 41 рік. Похований у селі Липки.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У квітні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-снайпером мотопіхотного відділення 24-ї механізованої бригади.

З 13 вересня 2022 року вважався зниклим безвісти в Херсонській області. Через два роки тіло воїна повернулося на рідну землю. Похований у селі Горбів.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У березні 2022 року він був мобілізований до лав Національної гвардії України. Виконуючи воїнський обов’язок, він захищав Україну на Запорізькому та Харківському напрямках.

Загинув 13 січня 2025 року у віці 24 роки. Життя трагічно обірвалося поза військовою службою. Похований у селі Чудниця.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!

У березні 2022 року Олександр, не вагаючись, став на захист рідної землі. Служив у складі 122-го окремого аеромобільного батальйону Десантно-штурмових військ Збройних сил України на посаді молодшого сержанта. Навіть попри обмеження за станом здоров’я, він не залишив службу, а далі виконував свій обов’язок перед державою як водій-електрик місцевої роти охорони.

Помер 10 травня 2025 року перебуваючи в лікарні внаслідок важкої хвороби у віці 59 років. Похований у селищі Гоща.

Вічна пам’ять і слава Захиснику!