Вартові небес з часу АТО

У серпні 2013 року розпочав військову службу за контрактом. Після тримісячної підготовки був направлений у зону проведення антитерористичної операції. Служив старшим механіком-водієм танкової роти 30-ї окремої механізованої бригади м. Новоград-Волинський.

Весну та першу половину літа 2014 року ніс службу на блокпостах, охороняючи кордони зони АТО. У липні того ж року його підрозділ уперше вступив у бій. Дмитро побував у найгарячіших точках фронту: пройшов Іловайськ, виходив із Дебальцевого, брав участь у боях за Савур-Могилу. Саме екіпаж танка, у складі якого він служив, збив із флагштока російський триколор і, незважаючи на ворожий вогонь, підняв над позиціями український прапор.

7 травня 2015 року Дмитро Козачонок загинув під час мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій 30-ї бригади на оборонних рубежах між містами Горлівка та Артемівськ Донецької області. Похований у селі Курозвани.

Указом Президента України №553/2015 від 22 вересня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Памятаємо! Вічна слава Захиснику!

У 2008 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Після її завершення повернувся до рідного села.

9 березня 2015 року мобілізований до війська. З 24 квітня 2015 року брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Проходив службу у складі 28-ї окремої механізованої бригади на посаді стрільця, у військовому званні старший солдат.

20 липня 2015 року загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області. Похований у селі Малинівка Гощанського району Рівненської області.

Указом Президента України №291/2016 Володимира Томіліна нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

Після школи вступив до Львівського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобув професію провідника поїздів далекого прямування. У 2001 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Мукачеві.

Під час війни Сергій проходив службу у складі 81-ї аеромобільної бригади, обіймаючи посаду солдата-вогнеметника.

30 січня 2015 року загинув під час коригування вогню української артилерії: снаряд РСЗВ «Град» розірвався у кронах дерев поблизу спостережного пункту в селі Водяне Ясинуватського району Донецької області, за кілометр від Донецького летовища.

Похований 4 лютого 2015 року в місті Новояворівськ Львівської області.

Указом Президента України №270/2015 від 15 травня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

Під час збройного конфлікту на Сході України проходив службу у складі 30-ї окремої механізованої бригади м. Новоград-Волинський, обіймаючи посаду водія-механіка бойової машини піхоти.

28 липня 2014 року загинув у бою з терористами біля висоти Савур-Могила.

Похований у рідному селі Шкарів, де проживає його родина.

Указом Президента України №270/2015 від 15 травня 2015 року молодшого сержанта Дмитра Оверчука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику

Під час бойових дій на Сході України очолював рівненську розвідувальну групу Добровольчого корпусу «Правий сектор».

Загинув 10 серпня 2014 року у бою за звільнення міста Іловайськ Донецької області.

Відповідно до Указу Президента України від 12 березня 2021 року Олега Тарасюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

Проходив військову службу у складі 24-ї аеромобільної бригади Збройних сил України.

Героїчно загинув 10 листопада 2014 року під час охорони блокпоста поблизу села Сокільники Луганської області в зоні проведення антитерористичної операції.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, солдата Сергія Левчука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

У 1983–1985 роках проходив службу у Військово-Повітряних Силах СРСР. У 1989 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування і працював там, зокрема як доцент кафедри автомобілів та автомобільного господарства. У 1999 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук. Автор понад 50 наукових та навчально-методичних праць.

Мобілізований у серпні 2014 року. Старший лейтенант Карнаухов ніс службу у складі 57-ї бригади Збройних Сил України, обіймав посаду командира взводу та сапера.

Під час боїв за Дебальцеве його підрозділ брав участь у численних операціях проти російсько-терористичних сил, підбив БТР ворога. Останню звістку рідні отримали 4 лютого 2015 року. Зник безвісти 6 лютого під час танкової атаки російських формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». Пізніше стало відомо, що він загинув. Тривалий час його тіло зберігалося в одному з моргів Дніпропетровська.

Похований 10 березня 2015 року в місті Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (26.02.2015, посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

Був мобілізований до Збройних Сил України та направлений у зону проведення антитерористичної операції.

29 січня 2015 року солдат Гарбарчук під час виконання службових обов’язків поблизу міста Вуглегірськ Донецької області потрапив під обстріл: снаряд влучив у танк, що спричинило детонування боєкомплекту, і він зник безвісти. У липні 2015 року експедиція ВГО «Союз. Народна пам’ять» провела пошук на місці розбитого танку, в результаті чого було ідентифіковано тіло загиблого.

За рішенням суду від 10 грудня 2015 року Гарбарчука Тараса Анатолійовича оголошено померлим.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

У 1996 році закінчив курси водія в місті Корець. Протягом 1996–1998 років проходив строкову службу у прикордонних військах у Бердичеві та Львові. У 1999–2001 роках навчався в Ужгородській школі прапорщиків, після чого проходив службу там до 2003 року, а згодом у Тучинській військовій частині. Після демобілізації працював будівельником та шофером на ковбасному заводі.

У липні 2015 року був мобілізований до Збройних Сил України, проходив службу на Тучинському полігоні. У травні 2016 року направлений у зону проведення антитерористичної операції на Донеччині, де служив начальником колони матеріального забезпечення у Миколаївській області.

1 червня 2016 року Андрій Валерійович помер на території військової частини у смт Велика Новосілка (Донецька область) внаслідок зупинки серця. Похований у селі Тучин.

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

У 2012 році призваний на службу у Збройні Сили України, демобілізувався у 2013 році. З 2014 року брав участь у бойових діях на сході країни. Неодноразово повертався додому, але знову підписував контракт і вирушав на фронт. Служив у складі 2-го окремого батальйону територіальної оборони Рівненської області «Горинь», 30-ї, 24-ї окремих механізованих бригад, 130-го окремого розвідувального батальйону. Брав участь у боях на Світлодарській дузі, поблизу Мар’їнки та в інших гарячих точках.

Після ротації 24-ї бригади залишився за контрактом у 8-му окремому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де прослужив близько місяця. Обіймав посаду командира відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки (А 3029 / А 4267).

29 листопада 2019 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ужівка Новоазовського району Донецької області отримав поранення від кулі снайпера, несумісне із життям.

Похований на кладовищі у селі Тучин.

Указом Президента України №131/2020 від 7 квітня 2020 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!

Освіту здобував у Майківській восьмирічній школі, навчався в Тучинській школі-інтернаті та пізніше у загальноосвітній школі села Русивель. Технічну освіту отримав у Корецькому ДТСААФ.

У 1989 році призваний до армії. Після служби працював водієм у місцевому колгоспі та будівельником у приватному секторі.

21 липня 2017 року Юрій Рудик підписав контракт на проходження військової служби в зоні проведення антитерористичної операції. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді у селі Золоте Луганської області.

18 листопада 2017 року під час виконання бойового завдання отримав важке поранення голови від кулі снайпера. Понад два тижні перебував у глибокій комі в лікарні ім. Мечникова у місті Дніпро.

4 грудня 2017 року Юрій Рудик помер, не прийшовши до свідомості. Похований на кладовищі села Майків.

Указом Президента України №189/2018 від 27 червня 2018 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо! Вічна слава Захиснику!