A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Гощанська громада
Рівненська область, Рівненський район

Офіційне інтернет – представництво Гощанської селищної ради

Історія сім'ї Санько

Дата: 22.04.2021 15:36
Кількість переглядів: 1115

 В нашій громаді, а саме в с. Дуліби, розпочинається процес із створення сучасного центру медичної допомоги та опіки по дослідженню та лікуванню лейкемії імені Тимофія Санька. Засновниками є подружжя Юлія та Юрій Санько. Про ідею-мрію, сімейну історію, життєву філософію - в нашому інтерв’ю далі.

«Юля: Мене звати Юля. Це Юра. Юра родом з Білорусії, з м. Брест, я з Рівного. Познайомилися і одружились в Україні. Разом вже 12 років. В нас троє дітей - Даниїл, Тимофій, Самуїл і…Вони класні хлопці. Ми їх дуже любимо. 2018 ми дізналися, що в нашого середнього сина рак крові. Лікування розпочали в Рівненській лікарні, продовжили в Білорусії. Закінчили в Італії.

Юра: Ми та сім’я, яка постійно кудись їздить - більше 40 переїздів і три країни із зміною місця проживання. Це пов’язано із місійністю нашого серця, адже ми допомагаємо людям й іноді це вимагає переїзду.

Коли ми були в Італії на лікуванні, ми з Юлею задавали собі питання: а чому в нашій країні такого нема, невже ми не гідні цього? - щоб наші діти мали хороше відношення до себе, а їх батьки залишалися батьками, а не шукачами коштів, як це часто буває. Загорілися мрією - побудувати клініку. По аналогії італійської. З тими ж можливостями, умовами, а найголовніше - відношенням. Нам багато хто говорить так: навіщо вам це потрібно? В нас в Україні це нереально, в нас медицина - це бізнес. Краще тут збирайте кошти і відправляйте дітей в Європу. Ми не хочемо позбавляти дітей вибору. Ми хочемо, аби наші діти, коли трапляється таке велике горе і вони хворіють, отримували гідне лікування і відношення в нашій країні. В нас є мільйонна підтримка людей, яка базується не на тому хто ми є, а на довірі. Ми вирішили, що з українцями, з народом, в нас вийде це зробити. І коли так розпорядився Бог і нашого Тимофія не стало, ми одразу прийняли рішення повертатися до дому і побудувати цю клініку. Ми не знали як це зробити, в нас не було коштів, ми люди не з якимись зв’язками. Ми просто вірили.

Юля: Тимофій пішов на Небо 24 серпня 2019 року. В день Незалежності України. Ми дуже любимо нашу країну. Чому ми не хочемо відправляти дітей лікуватись закордон, я ось щойно зрозуміла чіткіше, - бо вони там залишаються самі. Чи татові, чи мамі потрібно бігати шукати гроші. Наш Тимофій дуже хотів назад в Україну. Він сумував за друзями, з якими звик гратися та мовою, адже ніяк не міг порозумітися з оточуючими, поділитися своїми почуттями. Якби мене хтось запитав, щоб ти змінила на час ремісії сина (Тимоша одужав спочатку і 4 місяці був здоровий), то я б не віддавала його в італійську школу і ми обов’язково приїхали в Україну. Він так просився. І ми планували в травні. Але 7 числа дізнались, що в нього рецидив.

Юрій: Пам’ятаю як вперше в ремісії Тимоша побіг, його емоції. Життя без хвороби. Все ж таки Італія для нього - це про біль, уколи, лікування. Україна - про добро, безтурботне дитинство, ігри. Хоча в клініці Тимоша був оточений великою любов’ю. І в нашому закладі ми теж хочемо аби завжди панувала атмосфера любові. Де діти не будуть позбавлені цього почуття, особливо зі сторони батьків. Нам дозволено було бути з сином від початку і до кінця. Це така хвороба підступна, непередбачувана, ти не знаєш як вона себе поводитиме. Ніби статистика говорить, що діти виживають і разом з тим є ті, хто помирає. І ти не знаєш в якій цифрі опиниться твоя дитина! Дуже важливо в цей час мати можливість залишатися батьками і віддавати по максимуму свою любов.

Юлія: Хочу сказати, що ми ніколи не будували клініку. І наші друзі ніколи не будували клініку. Крок за кроком рухаємося. Молимося. На шляху нам зустрівся Микола Панчук. Він був одним із декількох голів з якими ми планували зустрітися. Був першим в списку. І ми на ньому зупинились. Наш вогонь його запалив, а його вогонь нас запалив.

Юрій: Нам задавали це питання - чому Гощанщина? Ми розглядали багато варіантів. Але в той момент, коли ми вийшли з авто в с.Дуліби ми відчули це місце. Це можна пояснити тільки серцем. Ми віримо, що це від Бога. Радіємо, що маємо хорошу команду, яка іде з нами разом. Знаєте, ми обирали не землю. Ми обирали людей. Це найважливіший для нас ресурс. Ось чому Гощанщина. Ось чому Дуліби. Ту справу, яку ми створюємо, ми робимо через багатьох людей. Я вірю, що до нас долучаються люди в яких відбуваються зміни в серцях. І таких дуже багато.

Юлія: Я написала книгу. «Історія однієї душі» - це про наш шлях у боротьбі з лейкемією. Тут описані мої емоції, стан мого серця. Від першого дня хвороби Тимоші і до ідеї створення клініки – наш живий щоденник. Книга дає відповіді на дуже багато запитань і розуміння нашої історії та сім’ї стає чіткішим.

Юрій: Сьогодні наше життя складається із дзвінків, зустрічей, багатьох нових знайомств, підтримки. Раніше ми займалися підприємницькою діяльністю, мали власну справу. Але зараз для нас обрано інший шлях.

Юлія: Вперше про нашу Мрію ми сказали вголос 14 лютого 2020 року, в земний день народження Тимоші. Перший день народження Тимоші без нього. В нас з Юрою був вибір як цей день провести: закритися від світу і передивитись фото, відео із ним, згадати про Тимошку, сумувати за ним. Чи все ж таки відсвяткувати, але місійно. І тоді виникла така ідея: ми замовили великий десятикілограмовий торт у вигляді хмаринки, запросили всіх знайомих та друзів, людей, які нас підтримували, прийти на свято і подарунки покласти у спеціальну скриньку. Біля 200 людей завітало і нам вдалося зібрати близько однієї тисячі євро, які ми передали на Рівненську обласну лікарню, в гематологію. Згодом ми зареєстрували християнський благодійний фонд «Усмішка Тимоші» - через дев’ять місяців після смерті сина. Це для нас як символічне народження. Знаєте, в Біблії є таке місце: «Якщо зерно, коли воно посаджене не помре, воно залишиться одне. Коли зерно помирає - воно принесе багато плоду» (вірш, який є основою Фонду, записаний в Євангелії від Івана 12:24). Наш Тимоша - наше «зернятко», яке померло для того, щоби принести життям багатьом іншим.

Юрій: Іноді нас запитують - як ви так мужньо подолали цей шлях? Чи не було думки - за що? Чому саме з нами? Знаєте, Бог не цікавиться моєю думкою. Люди частіше щось в Нього просять, пред’являють Йому щось. Бо не знають який Він. Бог суверенний у Своїй волі, відносно того, що Він робить і, що Він не робить. І якщо говорити про нашу дитину, якої вже нема, і уявити хоча б теоретично, що Бог запитав би нас: дивись, буде в твоєму житті такий рух, така енергія, такий грандіозний проект, тільки віддай сина - я би сказав, що я не готовий до такого. Але Він не питав мене. Хвороба нашого сина була справжнім випробуванням, яке ми пройшли. І зараз допомагаємо проходити такі життєві етапи іншим (наприклад у проекті «Мами янголів» - зустрічі із батьками, чиї діти не подолали хворобу) . Я точно знаю, я вірю в те, що наш проєкт буде знаковим і дасть поштовх й іншим людям на втілення ідей, мрій, проектів у життя. Зокрема медичних. Ми хочемо аби люди залишалися в Україні: для отримання якісних послуг, для імплементації розвиткових речей, для гідного і хорошого життя».



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь