A A A K K K
для людей із порушенням зору
Гощанська громада
Рівненська область, Рівненський район

Офіційне інтернет – представництво Гощанської селищної ради

Микола Панчук: «Життя інвестую в громаду»

Дата: 22.06.2022 08:33
Кількість переглядів: 835

Микола Панчук двічі здобував перемогу на виборах селищного голови. Спершу - як голова Гощан­ської селищної ради, а з вересня 2020 року – як керівник Гощанської територіальної громади.

Робота на посаді анестезиста палати інтенсивної терапії, створення власного бізнесу, волонтер­ська діяльність і зрештою ключова посада в органах місцевих влади. Такими є ділянки життєвого шля­ху Гощанського селищного голови Миколи Панчука.

Сьогодні ми вперше бесідуємо з Миколою Миколайовичем про спільне й відмінне бізнесу й влади, альтернативні шляхи наповнення місцевого бюджету, критику і різного роду фейки, безпосередньо пов’язані з його роботою на посаді Гощанського селищного голови.

 

Бізнес і влада. Ці два напрямки ді­яльності тобі вже добре відомі. Що між ними спільного і що відмінного?

- Бізнес – це насамперед ризик і осо­биста відповідальність за ухвалені щодо його розвитку рішення, людей, їх фінан­сову стабільність. Успішність бізнесу ве­ликою мірою залежить від ефективної організації роботи всього колективу. Те саме можна сказати й про роботу орга­ну місцевого самоврядування. Водночас якщо в бізнесі власні інтереси домінують над суспільними, то пріоритетом роботи селищного голови є розвиток всієї грома­ди й добробут її мешканців.

Що спонукало до рішення йти на ви­бори Гощанського селищного голови?

- У бізнесі було нелегко, але цікаво. А під час Революції гідності 2014 року я став волонтером. Я розумів, що якщо війна не закінчиться, то вона прийде до нас. Тоді під загрозою буде безпека моєї сім’ї. А це для мене значно важли­віше, ніж будь-який бізнес. Кілька ро­ків свого життя я присвятив волонтер­ству. Згодом мені запропонували взяти участь у виборах на посаду Гощансько­го селищного голови. В останній момент я ухвалив відповідне рішення. Гощанці підтримали мене й довірили очолити селищну раду.

Тож можна сказати, що саме волон­терська діяльність привела мене в ор­гани місцевого самоврядування. У мене було велике бажання стати корисним гро­маді, робити все можливе для її розвитку.

Моя мрія була дуже проста: зробити селище чистим і комфортним для життя. Пригадуєш, скільки стихійних смітників було на околицях та й у самій Гощі? А так хотілось, щоб усюди було чисто й краси­во. Водночас я вірив, що чистота нашо­го довкілля сприятиме чистоті помислів і думок.

Досвід в бізнесі якось допоміг тобі вже на посаді селищного голови?

- Звісно. Це відповідальність за ухва­ленні рішення, ефективне й економічно обґрунтоване використання коштів з ме­тою їх акумулювання й спрямування на розвиток. На момент мого обрання на по­саду селищного голови місцевий бюджет був дуже обмежений. З року в рік він по­чав збільшуватися. У колективі були згур­тованість, взаємозамінність. Особисто від кожного з нас залежав загальний роз­виток нашого невеличкого колективу. А тоді в селищній раді працювало всього 10-15 людей. Ми долучались до культур­них заходів, висадки дерев, прибирання й водночас працювали над стратегією розвитку селища, перспективою. Завдя­ки цій синергії нам, власне, вдалось ство­рити в селищній раді стратегічний відділ, фахівці якого завдяки переможним про­єктам залучили в громаду мільйони поза­бюджетних коштів на розвиток.

Бюджет громади обмежений її еко­номічним потенціалом. Який механізм залучення коштів дозволяє наповню­вати бюджет достатньою мірою?

- Насамперед це знову ж таки бізнес. Завдяки моєму особистому досвіду у цій сфері з місцевими підприємцями у мене завжди були дружні стосунки. Їм непо­трібно було стояти в черзі, аби потрапи­ти до мене на прийом. За потреби я осо­бисто виїжджав чи на об’єкти, чи на поля, аби допомогти підприємцям розвивати­ся. Про жодні пакети чи хабарі мова не йшла. І це всі знають. Місцеві представ­ники бізнесу розповідали про створені для них умови, і таким чином в громаду заходили нові структури. А це робочі міс­ця, податки.

Додатковим ресурсом для розвитку селища стали кошти ззовні. Це гроші, які ми залучали завдяки грантовим проєк­там. Перша сума становила 100 тис. грн. Без стратегічного планування, менедж­менту її б не було. А далі ми залучали в громаду вже значно більші кошти: 500, 800 тис. грн і под.

Раніше такої практики не було?

- Ні. Нам взагалі непросто було ство­рити стратегічний відділ. Були пені пере­пони. Проте ми зробили це і дуже ско­ро побачили ефективність його роботи. Далі ми зрозуміли, що можна залучати ще більші кошти завдяки європейським грантам. Але Європа працювала лише з об’єднаними територіальними громада­ми. От це одна з причин, чому я хотів яко­мога скоріше пройти процес об’єднання й створити Гощанську територіальну гро­маду. Це відкривало нам можливість за­лучати іноземні інвестиції з європейських фондів.

Кожен із нас любить Україну, але, буваючи за її межами, ми завжди по­рівнюємо, проводимо паралелі між рівнем життя в Україні й в інших краї­нах. Що ти береш для себе з таких по­їздок?

- Найперше, на що я особисто звер­таю увагу, – це спокійні, усміхнені, щирі люди, які живуть розмірено і в яких навко­ло порядок. Спілкуючись з ними, відчував велику підтримку голови громади.

У кожній країні своя специфіка і з кож­ної береш щось інше. Я черпаю нові зна­ння, цікавлюсь сучасними технологіями, аби запроваджувати і в нашій громаді все найліпше для добробуту людей.

У рамках проєкту Асоціації міст Укра­їни я мав можливість побувати в Дубаї. Найперше я відвідав всесвітню вистав­ку новітніх технологій Еxpo 2020 Dubai, на якій вперше була представлена Укра­їна. Це означає, що ми розвиваємось і рухаємось у правильному напрямку. У нас сильні айтішники, технології, і потріб­но дбати про те, аби вони залишались в Україні і не продавали свої розробки, а використовували їх тут.

Звісно, мені дуже сподобалась їхня інфраструктура, архітектура. І тоді в мене постало одне питання: а чому в 90-х роках минулого століття в Україні не зробили свій Дубай у Криму? Я бачу це так: надається майданчик, запрошу­ються місцеві та іноземні інвестори, які на певний період звільняється від по­датків. Час пройде – податки компен­суються створеними новими робочими місцями, додатковими надходженнями до бюджету тощо.

Я був вражений, коли в Німеччині ді­знався, що 50 відсотків науковців одного з тамтешніх наукових інститутів – україн­ці. І знову ж таки постало запитання: чому вони там, а не в Україні? Можливо, нам потрібно щось змінювати, щоб наші на­уковці розвивали нашу державу? Але це запитання вже до вищих ешелонів влади, які б мали мотивувати таких людей пра­цювати у своїй країні.

У Німеччині на кладовищі я звернув увагу на вік померлих. Це люди, які піш­ли з життя у віці понад 90 років. Приємно було бачити подружні пари 70-80-річних пенсіонерів, які неквапом гуляли вули­цями й насолоджувались життям. Але в Німеччині ніхто навіть у своєму дворі не помиє авто хімічними засобами. Нім­ці не палять листя, бо дбають про своє здоров’я і знають, що смог – це рак. А вони хочуть жити довго. Дуже хочеться, щоб і в нас так довго й щасливо люди жили. А для цього потрібно комплексно розв’язувати наші проблеми.

Загалом подібні поїздки дуже моти­ваційні. Але скільки б я не бував за кор­доном, завжди повертаюсь додому з відчуттям, що Україна й українці заслу­говують на значно ліпше та найдостой­ніше життя. Проте наразі головне - здо­бути перемогу. Для цього ми всі маємо підтримувати наших захисників, Збройні сили України.

На кого ти переклав свої обов’язки в бізнесі після обрання тебе селищ­ним головою?

- Одразу після виборів я припинив свою підприємницьку діяльність, як того вимагає закон. Усі обов’язки взяла на себе дружина. Згодом підріс син, який із 17 років живе й працює самостійно. Сьо­годні він відповідає за бізнес.

Про чисті помис­ли. Завжди знайдуть­ся люди, які вважають, що мають право розби­рати по абзацах чиюсь біографію, фарбувати біле в чорне і навпаки. Як ти реагуєш на крити­ку, різного роду фейки? Як на це реагує твоя сім’я?

- Мені приємно, що люди уважно стежать за моїм життям, цікавляться моєю діяльністю. Я від­критий для пропозицій та порад людей, сприймаю конструктивну критику, але приниження моєї гід­ності - ні. Із цього приво­ду я не буду вступати в жодні суперечки. Це не мій стиль життя й роботи.

Загалом ми всі відпо­відатимемо перед Богом за свої вчинки, але варто бути відповідальними за них і за життя. Я ж знаю, що маю працювати, роз­вивати громаду і дума­ти про всіх її мешканців незалежно від того, що вони думають про мене та мою роботу.

Чому люди так роблять?

- Ці запитання я ставлю вже не пер­ший рік. Думаю, перший момент – полі­тичний. Хтось запускає певну інформа­цію, аби дискредитувати мене й заробити особисті бонуси на перспективу.

Другий момент - рівень свідомості людей. Їхня картина світу не співпадає з моєю. Багато хто ще й нині думає, що хтось комусь щось винен, а в усіх нега­раздах обов’язково винна влада.

Люди нашої громади дуже мудрі, а я і моя команда відкриті до співпраці.

У мирний час в людей одні цінності, у воєнний - інші. Як боляче, коли розмова з людиною може бути остання і війна по­казує правду! Я щиро вболіваю за кожно­го мешканця громади, за всіх, хто захищає нас, підтримую родини, які втратили рідних на війні, спілкуюсь і допомагаю вимушеним переселенцям, які залишили все, щоб ви­жити, але попри це не падають духом.

Сьогодні всі ми переживаємо не­легкий час. До виконання безпосеред­ніх обов’язків керівника громади до­дались турботи про забезпеченням людей, які втікають від війни, житлом, продуктами першої необхідності. Це подвійне психологічне й фізичне на­вантаження при значно зменшених за­робітних платах. Чи не закрадалась думка про зміну поля діяльності?

- Фінансове забезпечення не було і не є моєю мотивацією до роботи. Голо­вний акцент я роблю на розвитку громади і можливості бути їй корисним.

Я за посаду ніколи не тримався і ро­бити цього не буду. Звісно, хочеться пра­цювати, творити, розвиватись самому і розвивати громаду. Тому, поки є така можливість, я це робитиму.

Війна психічно виснажує людей. Окремі з них стають агресивнішими, злішими. Що б ти порадив людям, які спрямовують свою злість на інших?

- Саме цього чекає наш ворог. Для ньо­го вигідні наші розбалансованість, роздра­тованість. Мешканцям нашої громади я б порадив замислитись над тим, що нара­зі ми живемо у відносному мирі й спокої. У нас не стріляють, над нами не літають ворожі літаки, у нас є робота і найнеобхід­ніші речі. У такий момент варто замисли­тись над тим, як живуть весь цей час люди в Маріуполі, Сіверськодонецьку, Харко­ві. Подумати про батьків, жінок, дітей, чиї рідні перебувають у лавах ЗСУ. Не варто забувати й про 23 сім’ї нашої громади, які попрощались зі своїми рідними упродовж війни, починаючи з 2014 року. Якщо в лю­дей є надлишок енергії, то можу порадити, куди саме її спрямувати. Допомоги потре­бують старости й комунальники. Прийдіть, скажімо, на кладовище й допоможіть його прибрати, покосити. Допоможіть працівни­кам територіального центру, які опікують­ся самотніми людьми похилого віку, інвалі­дами, переселенцями. Не марнуйте життя на пошуки лихого. Спрямуйте свою енер­гію у річище добра.

Чи плануються зміни в роботі апа­рату й загалом колективу селищної ради?

- Зміни вже почалися. Під час війни відкрилось дуже багато різних моментів. Хтось не зміг працювати в нових умовах та перейшов на іншу роботу.

Мені важливо, щоб апарат селищної ради працював, як один живий механізм. Так, ми будемо проводити реорганізацію, оптимізацію. Усе це спрямовано на поліп­шення роботи селищної ради.

Одне з останніх кадрових рішень – працевлаштування двох мешканців Біло­куракинської громади, що на Луганщині. Ще за часів існування районних держадмі­ністрацій між Білокуракиним і Гощею було укладено партнерську угоду. Нині вона має дещо інший формат. Білокуракине окуповане, а ці люди не захотіли там зали­шатися. Ми запропонували їм роботу в на­шій громаді. Думаю, це також буде певною мотивацією для наших працівників, адже ці люди працювали під обстрілами, мають свій погляд на життя нашої громади.

Загалом усі кадрові рішення ухвалю­ються з метою підвищення рівня та якості роботи селищної ради. Вірю, що всі нові працівники лише посилять нашу команду, а отже, ефективність її роботи.

І насамкінець. У що загалом ти ін­вестуєш своє життя?

- Життя єдине, унікальне й неповтор­не. Це - як капітал у бізнесі. Якщо його спрямувати в корисне річище, отримаєш прибуток. Коли ми прокидаємось зранку, нас зустрічає новий день. Його потріб­но прожити, реалізовуючи певні плани і формуючи нові завдання. День і час не­можливо відкласти. Це ресурс, який ми­нає. Тому для мене важливою є кожна мить, кожна зустріч. Важливими є спілку­вання з людьми і виконання поставлених перед собою завдань. Саме тому своє життя я інвестую у нашу громаду. І сила наша – в єдності.

Бесідувала

Ірина ПОВАР


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь