Щодня за вікнами стає тепліше, тож саме час взятися за весняне прибирання.

Принагідно нагадуємо підприємствам, установам, організаціям, ОСББ, що діють на території громади, а також населенню про необхідність забезпечити прибирання прилеглої території.

Згідно з додатком до Типових правил благоустрою території населених пунктів  (наказ Мінрегіонбуду України № 310 від 27.11.2017), а також відповідно до Правил благоустрою населених пунктів Гощанської територіальної громади, затверджених рішенням Гощанської селищної ради від 08 жовтня 2021 року  № 971, прилегла територія – це територія, яка межує з об’єктом благоустрою або спорудою, розташованою на об’єкті благоустрою по його периметру.

Територія, що безпосередньо прилягає до меж будинку, АЗС, об’єктів торгівлі, реклами й інших об’єктів по всьому периметру до проїжджої частини, включаючи тротуари, зелену зону тощо, тобто прилегла територія – це не менше 20 метрів від межі земельної ділянки та до межі проїжджої частини вулиці.

Детально ознайомитися з равилами благоустрою громади можна за посиланням ПРАВИЛА БЛАГОУСТРОЮ

Незважаючи на щоденний подвиг наших співгромадян, які захищають Україну від ворога, продовжує збільшуватися і кількість осіб, засуджених за колабораційну діяльність. Зараз на обліку в органах пробації за правопорушення проти основ національної безпеки перебуває близько осіб.

Центром пробації проведено дослідження колаборційної поведінки підоблікових за допомогою психодіагностичного тестування, результати якого будуть використані для розробки рекомендацій щодо організації роботи з такою категорією засуджених.

 Колаборант – це той, хто співпрацює або очолює незаконно створені органи та робить все аби підірвати суверенітет держави.

Міністерство юстиції України пояснило, що містить в собі поняття колабораціонізм і яке покарання передбачене за подібні дії.

«Термін «Колабораціонізм» буквально означає співпрацю з ворогом. Використовувати його почали з часів Першої світової війни, а уже у Другій світовій він набув емоційного забарвлення. «Колабораціонізм» почав вживатися не тільки в позначенні співпраці з ворогом, але й ідеологічній підтримці нацизму. Все частіше цей термін є синонімом з поняттям державної зради.

Відповідно до ст. 111 Кримінального кодексу України державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

В умовах воєнного стану безумовним є дотримання принципів законності, патріотизму, політичної неупередженості у проходженні державної служби, оскільки це є обов’язком державного службовця.

Згідно із Законом України «Про державну службу» державний службовець публічно складає Присягу державного службовця щодо служіння Українському народові, дотримання Конституції та законів України, охорони прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина, честі держави. Порушення Присяги є дисциплінарним проступком, що є підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади державної служби.

Відповідно до законодавчих змін, які відбулись у березні 2022 року, поняття «Колабораціонізм» означає наступне:

- Дії, спрямовані на заперечення збройної агресії проти України, публічні заклики в підтримку держави-агресора, співпраця з агресором, його збройними формуваннями чи тимчасовою адміністрацією.

- Добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних органах влади на окупованих територіях.

- Здійснення пропагандистської діяльності у будь-яких закладах освіти України, метою якої є сприяння збройної агресії проти нашої держави.

- Передача матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.

- Участь у мітингах, зборах, демонстраціях, а також одержання, зберігання та розповсюдження інформації, яка направлена на підтримку держави-агресора.

- Добровільне зайняття посади в незаконних судових чи правоохоронних органах на тимчасово окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях.

Усі вищеперелічені дії підлягають покаранню. Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність визначається новою статтею - 111-1 Кримінального кодексу України. Покарання за які можуть варіюватися від заборони обіймати певні посади до довічного позбавлення волі.

Отже, колаборант – це той, хто співпрацює або очолює незаконно створені органи та робить все аби підірвати суверенітет держави, тоді як виконання державним службовцем чи посадовою особою, на тимчасово окупованій території, своїх посадових обов’язків у межах та у спосіб передбачений Конституцією та законами України, виключає поняття колаборації.

В реаліях російської агресії та масового застосування окупаційними військами насильства з метою захоплення влади, актуальним стає відповідальність особи за дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного або психічного насильства. З цього приводу необхідно відзначити, що відповідно до ст. 40 Кримінального кодексу України, не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками», — повідомили у Мін’юсті.

За матеріалами Судово-юридичної газети України.

Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) Гощанської селищної ради повідомляє про гарячу лінію для зв’язку і консультацій.

Звертатися до фахівців ЦНАПу можна за номером +380986647361.
Прийом дзвінків здійснюється протягом робочого дня: 

Понеділок: з 8:00 до 17:00

Вівторок: з 8:00 до 20:00

Середа: з 8:00 до 17:00

Четвер: з 8:00 до 17:00

П’ятниця: з 8:00 до 16:00

Субота: вихідний

Неділя: вихідний

Для оперативної відповіді свої запитання можете надсилати на телеграм-канал ЦНАПу.
Нагадуємо, ЦНАП завжди відкритий для вас, а фахівці відділу готові допомогти розв’язати будь-які питання щодо отримання адміністративних послуг.

Голодні діти в XXI столітті. Нонсенс! Проте вони живуть тут, на Гощанщині, можливо навіть поруч із кимось із вас. Вони страждають від насилля в сім’ї, непосильних фізичних навантажень. Вони потребують допомоги і турботи. І якщо рідні люди не можуть їм цього забезпечити, тоді місію порятунку виконують абсолютно сторонні люди.

Вікторіє, ви з чоловіком були першими в області, хто наважився стати патронатною сім’єю. Що спонукало вас ухвалити таке рішення?

- Наважитися було дуже важко. Я розуміла відповідальність і лише приблизно здогадувалась про можливі потенційні проблеми. Було багато страхів, вагань. Зрештою я зрозуміла, що мій страх позбавляє знедолених дітей нехай навіть маленької частинки щастя. Тому й вирішила спробувати. Спробувати! Остаточне рішення ухвалила вже після завершення першого терміну патронату. Воно було позитивним і вже безповоротним.

Скільки випадків патронату було за ці три роки і скільки дітей перебували під вашою опікою?     

- Останніх шість місяців у нас перебуває новонароджений хлопчик. Це другий випадок, коли ми опікуємося новонародженою дитинкою. Загалом було 7 патронатних випадків і 11 дітей. Одночасно в нас найбільше перебувало 3 діток.

Скільки загалом часу відводиться на патронат?

- Під опікою патронатної сім’ї діти перебувають від 3 до 6 місяців. За виключенням одного щасливого випадку всі діти перебували в нашій сім’ї максимальний термін. 

А що це за щасливий випадок був?

- Тоді дитинка була в нас три місяці. За цей час мама відмовилась від алкоголю на користь своєї дитини і фахівці Служби у справах дітей повернули її в сім’ю. 

Діти з яких сімей потрапляли до вас за цей час?

- Кожен випадок абсолютно різний і не схожий один на одного. Під патронат потрапляють діти сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. В основі цих обставин лежить зловживання батьками, або одним із батьків алкоголем, низький рівень матеріального та фінансового забезпечення тощо.

У якому стані потрапляють до вас дітки?

- Кожен новий випадок – це щоразу невідомий психологічний стан дітей. Єдине, що їх об’єднує – це важкий життєвий досвід, травмована психіка.

Зазвичай діти дуже налякані. Вони не йдуть на контакт, замкнуті в собі, плачуть. Бували випадки нетримання сечі, калу. Діти можуть прокидатися вночі, кричати. Коли запитуєш їх про причину, то вони нічого не можуть згадати, пояснити. Це все наслідки їхнього попереднього життя, психологічні травми і страхи, які їх переслідують у снах. 

Що найбільше вразило вас за цей час?

- Коли діти вже адаптуються до життя в нових умовах, починають відкриватися, то розказують про всі ті жахливі випробування, які їм довелось пережити. Найбільше вражає байдужість батьків, безвідповідальність. А ще вражає скільки горя і скільки нещасть може винести дитина. Ці діти дуже травмовані, але дуже сильні.

Коли ти маєш своїх дітей і прагнеш зробити для них все, що в твоїх силах, а поруч є діти, життя яких і життям не назвеш, то стає дуже боляче. Але цей біль дає сили й надалі ділитися своєю любов’ю з дітьми, які раніше ніколи її не відчували.

Пам’ятаєш перший випадок патронату?

- Звісно. Уперше ми взяли двоє дуже травмованих діток – 5-річну дівчинку і півторарічного хлопчика. Вони не знали своїх біологічних батьків і тому сприйняли мене як маму. Вони просто вимагали, щоб я була їхньою мамою і страшенно ревнували мене до моїх власних дітей, агресивно ставились до них.

Якось я тримала хлопчика на руках і до нас підійшла моя семирічна донька. Вона притулилась до мене, обійняла. Хлопчик так сильно вчепилася руками у волосся доньки, що заледве не вирвав його.

Він діяв так само, як пташеня зозульки в чужому гнізді, з якого намагається викинути рідних пташеням. Це щось те саме. Я не готова була до цього. Було дуже важко. Мої діти були готові ділитися своєю мамою, але не були готові до таких ситуацій. 

У дівчинки були часті істерики і вона постійно просила їсти. Але коли вона переїдала, то спрацьовував блювотний рефлекс. Я пояснювала їй, що вона поїсть чуть пізніше, бо інакше болітиме животик. Тоді вона починала плакати, кричати, падати на підлогу, зубами рвати на собі одежу. Це було страшно.

«А я не ляжу спати голодна?» - питала вона впродовж першого місяця і постійно носила прив’язані до рук пакетики з печивом чи фруктами. З ними лягала спати і під подушкою у неї також мала бути їжа.  

За місяць діти від’їлися, відчули себе в безпеці, стали менш агресивними, істерики припинилися. Вони навчилися ділити мене з моїми дітьми і називати мене тіткою Вітою. До закінчення терміну патронату це вже були зовсім інші діти.

Який із семи випадків був найскладнішим?

- Випадок з трьома дітьми. Найстаршій дівчинці було 12 років. З 10-річного віку вона доглядала за своїми меншими братиком і сестричкою. Мама зловживала алкоголем і на той час вже жила з іншим чоловіком. Обов’язки дівчинки були зовсім не дитячі. Вона носила воду з криниці, прала речі з чотирьох дорослих і трьох дітей.

Дівчинка розказувала, як вона приходила зі школи, а діти плакали, бо хотіли їсти. Вона готувала їжу, більшу частину якої забирали дорослі. Дітям залишали лише дуже малі порції. Вона дуже хотіла вчитися, але часу на навчання не було, бо левова частка роботи до дому лягала саме на її дитячі плечі. Їй доводилось навіть вигрібну яму вичищати. І це при тому, що в будинку жило четверо дорослих. Діти впродовж півроку мали педикульоз. Це знали всі. Знали про це і в школі, але ніхто нічого не робив. Батьки не лікували, а в школі про це замовчували, бо боялися втрати трьох учнів. Дівчатка просто остригала одна одній волосся. Вони думали, що так вони зможуть позбутися педикульозу.  

З дітьми жила ще бабуся. Доля в неї також була непроста. Бабуся мала психологічні розлади, перебувала на обліку в психіатра, але це була єдина добра душа, яка жаліла діток, намагалась доглядати за ними. За це її неодноразово били інші дорослі і тоді в бабусі починалися приступи, сильний тремор тіла. І все це бачили діти.

Ситуація ускладнилася, коли з в’язниці повернувся дідо, який відбував покарання за вбивство зятя, батька дітей. Він почав домагатися до дівчинки, розбещувати її. Тоді вона сама звернулася за допомогою.

Діти росли в жахливій емоційній атмосфері, були сильно травмовані. Дівчинка пам’ятала вбивство свого батька. На той час їй було всього 4 роки.

Після в’язниці дід сказав внукові, що вбив його батька і його вб’є. Щоб сходити в туалет хлопчикові потрібно було проходити через кімнату діда, але він настільки його боявся, що терпів поки дідо не вийде з кімнати. То був найскладніший випадок.

Що допомагає вивести цих дітей із стану стресу?

- Насамперед потрібен час. Коли дитина опиняється в спокійній, комфортній атмосфері, розуміє, що в неї є їжа і нічого їй не загрожує, то поволі починає виходити із стресового стану, спілкуватися.

Насправді діти дуже швидко приходять до норми. Любов і турбота перекриває все що вони пережили. Вони пам’ятають все, але намагаються не згадувати. Вони починають гратися, бігати. Вони знову стають дітьми. А коли приходять до мене, то в них погляд дорослої людини, яка пережила не одне випробування.

Що відбувається з дітьми після закінчення терміну патронату?

- Усі діти, які були в мене під опікою, або усиновлені, або виховуються в будинках сімейного типу. Одного хлопчика повернули мамі. Це той щасливий випадок про який я розказувала.

До кого ти звертаєшся за порадами в разі потреби?

- І за порадами, і за допомогою завжди звертаюся до фахівців Служби у справах дітей Гощанської селищної ради. У них великий досвід роботи і вони завжди знаходять мудрі рішення навіть у найскладніших, здавалося б безвихідних ситуацій. Це начальниця відділу Оксана Кухман і головна спеціалістка Інна Власюк.

А що б ти порадила людям, які можливо розмірковують над тим, аби створити патронатну сім’ю?

- Сьогодні я розумію, що мій страх перед ухваленням рішення про створення патронатної сім’ї був зайвим. Немає нічого такого з чим би я не могла справитися. А з досвідом стає ще легше. Тому, якщо в когось є навіть найменше бажання створити патронатну сім’ю, то треба це зробити. Подумайте лише, скількох дітей ви зможете обігріти, нагодувати, зробити щасливими, або ж загалом врятувати від найгіршого розвитку ситуації.

Звідки ти черпаєш силу, життєву енергію?

- Я знайшла себе в цій місії, зрозуміла свою роль в цьому житті. На жаль патронатних сімей наразі є не так багато, а дітей, які потребують реабілітації після пережитих життєвих трагедій, не меншає.

Коли я бачу як змінюються діти, їхній погляд, то у мене крила виростають. Мене підтримує мій чоловік, мої діти. Вони і є тим джерелом енергії, яка допомагає мені робити щасливими інших дітей. Такий от взаємний обмін життєвої енергії.