Гощанська громада
це край із багатою історією та давніми традиціями, який завжди славився гостинністю та працелюбністю своїх жителів. Сьогодні, завдяки спільній діяльності громади, підприємницьких структур, органів місцевої влади, депутатів, Гощанщина є промисловим і сільськогосподарським регіоном зі значним ресурсним та інвестиційним потенціалом.
Площа об'єднаної територіальної громади: 484.3 км 2
Чисельність населення громади: 23193 (за 2020 рік).
В адміністративному поділі Гощанської громади віднесено 40 населених пункти.
Серед них – 1 селище міського типу, 39 сіл.
Гощанській селищній раді підпорядковуються такі населені пункти:
|
|
Історична довідка
Гоща лежить на правому березі Горині, яка підкрадається до берегів, помережених притоками. Містечко вітає Вас новобудовами, обрамленими медовими липами, затінком старовинного парку.
Багато про що може розповісти сива історія краю. Свідками його старовини є Гощанська Свято-Михайлівська церква і взірець волинської архітектури – Тучинська Свято-Преображенська церква.
Історія краю пов’язана з іменами видатних людей – К.Д.Ушинського (на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Рясники – могили баронеси Лідії Врангель та Марії Ушинської, невістки видатного педагога, яка мала тут маєток), К.Е.Ціолковського (у 1818 році в селі Малинівка народився Едуард Ціолковський, батько видатного вченого), Александра Квасневського, президента Польщі (до другої світової війни в с.Борщівка проживав його батько) та інших.
Перша згадка у літописах про Гощу датується 1152 роком. У глибоку давнину великі Литовські князі подарували землю по річці Горинь, між Корцем і Острогом, хрещеному магометанину Мурзі-Кирдей-Хану. На Волині Кирдей породичався з нащадками роду Голенків. У ХІV – ХVІІ ст. його рід згадується в історії як Гійські, Гостські, а згодом як Гойські. Вони займали досить видатне і почесне становище, підтримували православну церкву, засновували монастирі і заклади освіти, мали своїх представників у сферах влади.
У ХVI ст. Гоща, яка на той час мала привілей на магдебурзьке право, була тісно пов’язана з Почаєвом. Ганна Гойська була не лише фундаторкою Почаївського монастиря, але й передала йому ікону чудотворної Божої Матері, яка нині є однією з християнських святинь.
1600 рік став початком бурхливого розвитку освіти. Гаврило і Роман Гойські засновують у нашому містечку колегіум. У ньому викладачами були на той час вчені з європейським ім’ям – Симон Плідус, Теофіл Молітор, Войцех Копер, Данило Дорош. І саме в цьому колегіумі у 1600 – 1604 роках навчався юнак Григорій Отрепьєв, відомий згодом в історії як московський цар Дмитро Самозванець (Лжедмитрій). Отримавши в Гощі блискучу освіту і європейські манери, розпочав він своє сходження на московський престол. Є припущення, що Дмитро родом із Гощі. Колегіум проіснував до 1637 року. Вже в наступному році Реґіна (Ірина) Соломирецька (Гойська) закладає монастир та вищу православну школу, а згодом кілька початкових. Опікуном вищої Гощанської школи став Петро Могила, який на той час був духовним наставником всієї української освіти.
З 1640 року Гоща переходить у власність українського шляхтича Адама Кисіля. На його кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм. Події визвольної війни 1648-1654 років також торкнулися Гощанського краю. Разом з козацьким загоном у Гощі перебував Тиміш Хмельницький, здобував звитягу Северин Наливайко.
Після 1654 року Гоща ввійшла до складу Острозького повіту, стала волосним центром. Місцеве населення займалося переважно сільським господарством. Було і кілька мануфактур. В кінці ХVІІІ ст. Гоща належить поміщику Станіславу Костці-Лінкевичу.
А в 40-х роках ХІХ ст. Гощею володіють поміщики Валевські. До сьогоднішнього дня збереглася їх садиба, у якій тепер міститься районна бібліотека, а також унікальний парк, який можна назвати справжньою перлиною не лише Гощі, а й краю. Тут приємно поблукати без всякої цілі – і в літню спеку, і в осінню золоту прохолоду, насолоджуючись розмаїттям рідкісних насаджень. Серед дерев та кущів є дуже екзотичні види: дволопатеве гінкго, болотяний дуб, софора японська. Вражає міць деяких екземплярів ясенів та каштанів, стовбури яких сягають в діаметрі двометрової товщини.
У 1870 році Гощу відвідує відомий етнограф, автор національного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.
Внаслідок революційних подій початку ХХ століття Гоща у 1917 – 1920 роках перебувала під владою Росії, Австро-Угорщини, Директорії, більшовиків. Після цього, аж до вересня 1939 року, містечко знаходилось під владою Польщі. В цей час тут існували дрібні кустарні підприємства , однокласна школа з польською мовою навчання. Лише з 1935 року її було перетворено на семирічку.
З 17 вересня 1939 року – Гоща у складі Радянської України, а у січні 1940 стає центром району, створеного з Бугринської та Гощанської волостей Рівненського повіту. У травні 1940 року почалися сталінські репресії, частина гощанців була вивезена, відірвана від рідної землі.
З липня 1941 року по січень 1944 року – німецько-фашистська окупація. Було ліквідовано та пограбовано установи, школи, бібліотеку, спалено частково парк і значну частину райцентру, знищено біля тисячі чоловік мирного населення. В ніч на 19 січня 1944 року Гощу було визволено військами Радянської Армії.
Гощанці розпочали відбудову зруйнованого господарства. Життя завирувало, закипіла робота на колгоспних ланах. Завдяки працьовитості та життєздатності наших батьків та дідів містечко та район відродилися. У повоєнний радянський період історії в райцентрі та селах споруджено нові школи, заклади культури, охорони здоров’я, прокладено дороги, водогони. Створено потужну виробничу базу підприємств, колективних господарств. У мальовничій лісовій місцині 1982 року прийняв перших відпочиваючих піонерський табір «Агатівка» (тепер дитячий санаторно-оздоровчий комплекс).
Здобуття Україною незалежності розкрило нові можливості для пожвавлення економіки та духовного відродження. Незважаючи на труднощі періоду становлення молодої держави, значні перетворення відбуваються перш за все в місцевій переробній промисловості та сільському господарстві.
Прискореними темпами в районі здійснюється газифікація, впорядковуються населені пункти, розширюється і удосконалюється сфера діяльності закладів соціально-культурного та освітнього призначення. Характерним є піднесення в літературно-мистецькій творчості. Про це, зокрема, свідчить видання книг багатьох місцевих авторів, виставки картин тутешніх художників, успіхи аматорів сцени, які уже проклали шляхи і в зарубіжжя.
